8 жовтня 2015 року у місті Арциз Одеської області 66-річний громадянин М., уродженець та мешканець м. Арциз, перебував у вечірню годину у свого знайомого вдома, де разом вони вживали спиртні напої. В ході хмільного спілкування між чоловіками виникла сварка, а внаслідок сварки зародилися неприязнь, злість, ярість. Господар квартири схопив ножа та намагався нанести своєму кривднику удар в область тулубу. Але останній вибив вказаний ніж з руки потерпілого та штовхнув його на диван обличчям до гори. Далі громадянин М. приставив лезо ножа до шиї потерпілого, притиснувши його впритул до горла і утримував деякий час, долаючи опір потерпілого. Причиною смерті господаря дому стала різана рана шиї, яка викликала закриття дихальних шляхів кров’ю і асфіксію.
В судовому засіданні обвинуваченний М. пояснив, що ножа він приклав до шиї потерпілого, бажаючи таким чином злякати його, але останній почав вертіти шиєю і порізався.Жодного удару ножем потерпілому він не наносив, тільки приклав ніж до шиї. Побачивши кров, він злякався і пішов додому, де випив самогону. Коли йшов від потерпілого, той був живий, лежав на ліжку і хрипів. З дому зателефонував до лікарні, не представляючись, і повідомив, що за названою адресою людині зле. У нього були добрі стосунки з потерпілим і прикладаючи ніж до його шиї, він не бажав його смерті.
Судова колегія не погодилася з твердженнями обвинуваченого про те, що він не хотів вбивати потерпілого, та доводами захисника обвинуваченого про необхідність перекваліфікувати дії його підзахисного на ст.118 КК України (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони).
Про наявність умислу, направленого на позбавлення життя потерпілого, свідчили: спосіб та характер нанесення поранень (в область життєво важливого органу – шиї), знаряддя злочину – ніж. Тому судова колегія прийшла до висновку про те, що оскільки обвинувачений не перебував у стані необхідної оборони, то його дії не можна розглядати як здійснені при перевищенні її меж, вони являються актом помсти – самочинної розправи.
Висунуту стороною захисту версію про перевищення необхідної оборони судова колегія пов’язала з вибором захисної позиції та намаганням зменшити відповідальність за вчинене.
При призначенні покарання судова колегія прийняла до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим, дані про його особу, думку потерпілого та всі обставини справи.
Обвинувачений М. щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю обставин вчиненого злочину, є людиною похилого віку, посередньо характеризується за місцем мешкання. Разом з тим враховано, що кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив в стані сп’яніння.
З урахуванням всіх обставин справи, особи обвинуваченого М., обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, судова колегія визнала, що цілі його покарання будуть досягнуті в умовах ізоляції від суспільства, але з призначенням покарання в нижній межі санкції ч.1 ст.115 КК України.
Вироком Татарбунарського районного суду громадянина М. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років у кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок Татарбунарського районного суду без змін.
Прес-служба Татарбунарського районного суду.
_03_03.png)
