Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 18.02.2010 року задоволено позов громадянки В. до громадянки Б. та зобов’язано відповідачку виконати зовнішній водостік в сторону своєї будівлі, організувавши водовідвід з реконструйованої нею покрівлі господарських споруд на межі суміжних земельних ділянок, обов’язковим погодженням проекту конструкцій з позивачкою. Громадянка Б., достовірно знаючи про наявність судового рішення та виконавчого провадження з його примусового виконання, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду, не зважаючи на накладення на неї двічі державним виконавцем штрафів за його невиконання, маючи матеріальну можливість для виконання рішення, з моменту набрання рішенням чинностійого не виконувала.
Крім того, заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.08.2013 року задоволено позовні вимоги виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області до тієї ж громадянки Б. та зобов’язано відповідачку зупинити будівництво двох тимчасових споруд (МАФ) в м.Татарбунари (приринкова площа) біля магазину «Тарас», а також демонтувати вказані споруди за власний рахунок (власними силами). І знову громадянка Б., достовірно знаючи про наявність судового рішення та всі наслідки його невиконання, в порушення положень ст.124 Конституції України та ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» згадане судове рішення не виконувала.
У квітні 2005 року до Татарбунарського суду надійшов обвинувальний акт відносно громадянки Б. за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.382 КК України (Умисне невиконання особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню).
Допитана в судовому засіданні обвинувачена Б. свою вину у вчиненні злочинів не визнала, дала показання, що судове рішення, ухвалене в 2010 році, намагалася виконати, у зв’язку з чим звернулася до проектантів за виготовленням проекту та схеми відводу води і отримала такий проект, однак потерпіла Б. відмовилася його погоджувати, що унеможливило виконання рішення суду. Зазначила також, що державний виконавець повинен був у такому випадку самостійно примусово виконати судове рішення з подальшим стягненням з її карткового рахунку витрат на організацію відповідних робіт. Крім того, пояснила, що не сплачувала штрафи, накладені на нею державною виконавчою службою у 2013 році, оскільки в постановах про відкриття виконавчого провадження, про накладення штрафів була помилка в написанні її прізвища, і тому обвинувачена вважала, що постанови винесені відносно іншої особи.
Відносно рішення суду першої інстанції, ухваленого за позовом Татарбунарської міської ради в 2013 році, і залишеного без змін судом апеляційної інстанції, обвинувачена Б. пояснила, що про його існування знає, виконувати його не відмовляється, вживала заходи щодо його виконання, які полягали, зокрема, в досягненні усних домовленостей з робітниками-будівельниками щодо зносу МАФів. Пояснила також, що постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення, а також постанови про накладення штрафів, винесені у 2014 році не отримувала, про них дізналася під час розгляду кримінальної справи, і тому штрафи не сплачувала. Вказала, що ніяких перешкод державним виконавцям не чинила, більш того, вважала що у них достатньо повноважень для самостійного примусового виконання судового рішення з подальшим стягненням з її рахунку коштів.
При розгляді справи, оцінивши у сукупності показання обвинуваченої, потерпілих, свідків та письмові докази у справі, які спростовували версію громадянки Б. щодо обставин невиконання судових рішень у цивільних справах, суд дійшов висновку, що мали місце суспільно небезпечні діяння, у вчиненні яких обвинувачується громадянка Б., ці діяння містять склади злочинів за ч.1 ст.382 КК України, обвинувачена винна у вчиненні цих злочинів, і тому підлягає покаранню за їх вчинення.
Вироком Татарбунарського районного суду громадянку Б. визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 382 КК України, та призначено їй покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнено Б. від призначеного покарання з випробуванням тривалістю 1 рік.
На даний час кримінальна справа з касаційною скаргою обвинуваченої Б. на вирок суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду Одеської області перебуває на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Прес-служба Татарбунарського районного суду
_03_03.png)
