ВІЙСЬКОВОЗОБОВ'ЯЗАНОМУ ВІДМОВЛЕНО В ЗАДОВОЛЕННІ ВИМОГ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ОПІКУНОМ НЕДІЄЗДАТНОЇ ОСОБИ

Верховний Суд неодноразово наголошував про те, що у разі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення її опікуном недієздатної особи орган опіки та піклування, враховуючи воєнний стан і конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, повинен належним чином з’ясувати необхідність такого призначення, перевірити можливі ризики та мотивувати своє подання про можливість і доцільність призначення саме цієї особи опікуном.

Захист прав недієздатних осіб в умовах воєнного стану вимагає чіткого балансу між конституційним обов'язком захисту держави та приватноправовими інтересами громадян.

Перелік обмежень у Цивільному кодексі України є вичерпним і не містить заборон для військовозобов'язаних або чинних військовослужбовців, тобто можливість призначення опікуном пов’язана не із самим фактом служби чи статусом військовозобов’язаного, а виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, здатних здійснювати догляд (відсутністю альтернативних опікунів).

Саме з таких міркувань виходив Татарбунарський районний суд Одеської області у справі № 515/1914/24

Під час розгляду справи встановлено, що особа, яка мала намір стати опікуном недієздатної особи, є військовозобов’язаним й вказана обставина, на думку суду, за умови мобілізації останнього, може унеможливити фактичне виконання ним обов`язків опікуна недієздатного.

Суд також врахував, що у цій справі опікунська раданалежним чином не з`ясувала питання доцільності призначення військовозобов`язаного опікуном недієздатної особи та не обґрунтувала об`єктивну неможливість здійснення опіки над недієздатною іншими родичами, тому питання про призначення військовозобов’язаного опікуном недієздатної особи є передчасною.

Суд наголосив, що з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовозобов`язаного як єдиного опікуна недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Законом критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Одеський апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та наголосив, що Закон вимагає не лише встановлення факту бажання певної особи бути опікуном, а й перевірки її об’єктивної спроможності виконувати відповідні обов’язки.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, наголосив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів об’єктивної неможливості здійснення опіки іншими родичами або близькими особами недієздатної, а зазначене питання органом опіки та піклування належним чином не досліджувалося.

Орган опіки та піклування зобов’язаний не лише констатувати відсутність заяв від інших осіб, а й активно перевірити коло осіб, які можуть забезпечити найкращі інтереси недієздатної особи, оцінити їхню спроможність або об’єктивну неможливість виконувати обов’язки опікуна та відобразити ці висновки у мотивованому поданні, натомість подання органу опіки та піклування у цій справі малосуто формальний характер, оскільки не містило достатнього аналізу обставин, які є істотними для вирішення питання про призначення опікуна.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, наголосив, що відмова у призначенні військовослужбовця опікуном недієздатної особи на цьому етапі не позбавляє його можливості надалі звернутися до органу опіки та піклування з відповідною заявою, а орган опіки та піклування після повного з’ясування всіх істотних обставин і належного мотивування свого висновку повторно вирішити питання про доцільність внесення до суду подання щодо призначення його опікуном.