Зовсім не оригінальна назва заголовку для статті, але дійсно, так вже дістало, що терпіти вже не хочеться і не можеться. Тому, для інформування громадян, жителів міста та району, з метою відкрити очі,щоб показати правду та вивести з омани земляків, починаємо нашу оповідь.
Є в Татарбунарському районі славнозвісний діяч, назвемо його «громадянин В.», який в своєму веселому житті має такий «послужний список»:
19.06.2006 року до нашого суду надійшла скарга гр. З. в якій останній просив притягнути до відповідальності гр. В. за його побиття 02.01.2006 року. 22.06.2007 р. справу приватного обвинувачення було закрито суддею Семенюк Л.А. в зв’язку з неявкою потерпілого.
19.02.2008 року до суду знову надійшла кримінальна справа відносно цього ж громадянина В., який обвинувачувався у тому, що 02.05.2007 року він жорстоко побив гр. М. біля бару в м. Татарбунари.10.03.2009 р. гр. В. визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 122 ч.1 КК України за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі терміном на 1 рік і 6 місяців. Згідно ст. 75 КК України гр. В. звільнено від призначеного покарання з іспитовим терміном на 1 рік 6 місяців. Вирок ухвалено суддею Тимошенко С.В. Доречі, спочатку справу було порушено за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, потім, ще на досудовому слідстві, дії В. перекваліфікували на ст.122 КК України.
20.04.2009 року в період іспитового строку, який був призначений вироком від 10.03.2009 року наш гр. В., незаконно заволодів транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, але його знову було звільнено від кримінальної відповідальності, кримінальна справа була закрита за ст.289 ч.4 КК України у зв’язку з добровільним поверненням автомобіля громадянином В. Інший фігурант справи, з яким викрадався транспортний засіб, отримав обвинувальний вирок та «умовний» термін покарання. Рішення прийнято 01.12.2009 р суддею Приймак Г.І.
Проте гр. В. не заспокоївся та 09.12.2010 р. в Татарбунарському суді знову розглядалася справа відносно нього. Гр. В. було визнано винним за ст. 342 ч. 2 КК України за скоєння опору працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків, призначено покарання з урахуванням того, що зазначений злочин гр. В. скоїв у період відбування покарання за вироком від 10.03.2009 року у вигляді позбавлення волі, загалом терміном на 2 роки. Вирок ухвалено суддею Чебан А.П.
Звичайно, тільки останній вирок пройшов всі вищі інстанції – апеляційний і касаційний суди залишили вирок від 09.12.2010 року без змін.
Громадянин В. відбув 2 роки в місцях позбавлення волі. На цьому можна було б поставити крапку та вірити в те, що цей чоловік усвідомив скоєне, розкаявся, став на шлях виправлення. Можливо, це дійсно так… Але, його рідна людина – його мати громадянка В., яку суд «несправедливо образив» останнім вироком для її сина у 2010 році, ніяк не може вгамуватися… Отут і починається справжній блокбастер.
Громадянка В. цілеспрямовано переслідує суддів Татарбунарського суду Чебан А.П., Сивоконь Т.І. та Семенюк Л.А., працівників цього ж суду, які безпосередньо брали участь у розгляді саме останньої справи ( з попередніми рішеннями мати гр. В. повністю погоджується, бо ж вони прийняті на користь її сина). Вона, стріваючи вказаних посадових осіб на вулиці, в будь-яких громадських місцях, починає говорити на їх адресу всіляку нісенітницю, ображати, може щось кричати, навіть репетувати, а може супроводжувати їх дорогою. Громадянка В. систематично відвідує Татарбунарський районний суд: вона безперешкодно заходить до кожного кабінету, не зважаючи на жодні обставини, постійно вигукує про якісь «долари, які у неї вже закінчились», звинувачує у фальсифікації останньої справи відносно її сина, жодним чином не нагадуючи про наявність в нього попереднього «послужного списку», хоча після винесення вироку суддею Чебан А.П., як гр. В., так і його матері гр. В. неодноразово пояснювався зміст вироку та підстави його постановлення, про те, що у разі скоєння злочину в період іспитового строку, альтернативи призначенню покарання у вигляді позбавлення волі не існує.
Деякі громадські організації, або навіть і приватні особи, знаючи ставлення громадянки В. до суду, використовують її в якості «кричалки», запрошуючи її на судові засідання. Громадянка В. навіть давала інтерв’ю на обласному телебаченні, поливаючи брудом всіх, хто, на її думку, причетний до «несправедливого» вироку щодо її сина, знову ж таки не згадуючи наявність у сина попередніх «подвигів».
Незрозуміло одне, чим саме суд її так образив? Можливо тим, що її син жорстоко бив інших хлопців, теж чиїхось дітей, які з черепно-мозковими травмами ледве приходили до тями в реанімації. А в потерпілих хлопців, до речі, також є матері, що ночами не спали, чатуючи під дверима лікарні… Можливо тим, що викрав автомобіль, покатався на ньому, зламав і покинув на дорозі? А можливо тим, що після чергової бійки, не підкорився законним вимогам працівників міліції, кричав, висловлювався нецензурною лайкою, порвавши їм форму?
Висновок всьому цьому один – свавільність, розгнузданість, безвідповідальність та безкарність. Результат також один - її син нарешті отримав по заслузі за свої діяння.
Знаючи скандальну вдачу цієї особи - громадянки В., судді та інші працівники суду на її провокативну поведінку намагаються ніколи не реагувати, не робити зауважень, оскільки, по-перше, як представники влади мають себе гідно поводити, по-друге, - це просто не гарно та не етично, так як найменше зауваження викличе скандал, сварку, сцену з боку неврівноваженої гр. В.
Виходить, що судді та працівники апарату суду не мають ніякого захисту від подібних діянь «ображених» індивідів.
У будь-якій державі людина, яка вважає свої права порушеними й шукає справедливості, звертається до суду за вирішенням правового спору.
Людина вважає суд тим органом влади, що уособлює справедливість, а тому повинна довіряти суду.
Формування довіри до суду – кропіткий і багатогранний процес. Вона багато в чому залежить, власне, від самих суддів, від їх професійної компетенції, стриманості й виваженості, поведінки й ставлення до людей.
Увесь негатив, що виливає громадянка В., більшою мірою відбувається знеособлено й загалом щодо судової системи: без указівки на конкретні факти й докази, без офіційного підтвердження, без з’ясування об’єктивної істини, без намагання розібратися в тій чи іншій ситуації.
Такі безвідповідальні дії лише підвищують градус напруги в суспільстві, спрямовують агресію на всіх суддів загалом, провокують громадян на протиправні дії.
Право на свободу слова – це не синонім безкарності та вседозволеності. Це також і відповідальність за свої слова, виваженість, стриманість та конструктивність.
Судді Татарбунарського районного суду докладають всіх зусиль, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини їх поведінка була бездоганною, а тому ми відкриті до діалогу.
Закликаємо громадськість прийняти участь у обговоренні цієї ситуації, висловити свою думку з цього приводу.
P.S. У зв’язку з численними скаргами громадянки В. до різних інстанцій, відповідними органами було прийнято рішення про поновлення строків на оскарження всіх, без винятку, справ стосовно гр. В. для отримання відповідного висновку вищестоящих судів у законності їх прийняття, про що додатково буде поінформовано громадськість району.
Прес-служба суду
_03_03.png)
