За період 2014 року в провадженні Татарбунарського районного суду Одеської області перебувало 793 цивільні справи, з яких:
- 657 – в порядку позовного провадження,
- 123 – в порядку окремого провадження,
- 13 – в порядку наказного провадження.
Судом розглянуто 714 справ, з яких:
- 585 – в порядку позовного провадження,
- 117 – порядку окремого провадження,
- 12 – в порядку наказного провадження.
За вказаний період учасниками цивільного процесу оскаржено 19 рішень суду та 24 ухвали (всього – 43).
Дані щодо кількості оскаржених судових рішень, результатів оскарження у розрізі суддів Татарбунарського районного суду Одеської області відображені у нижченаведеній таблиці.
|
Суддя
|
Чебан А.П.
|
Семенюк Л.А.
|
Сивоконь Т.І.
|
Тимошенко С.В.
|
|
Оскаржено рішень
|
5
|
7
|
5
|
2
|
|
Розглянуто
|
5
|
6
|
5
|
2
|
|
Провадження не відкрито
|
0
|
1
|
0
|
0
|
|
Залишено рішень без змін
|
2
|
6
|
3
|
0
|
|
Скасовано рішень
|
0
|
0
|
0
|
2
|
|
Змінено рішень
|
3
|
0
|
2
|
0
|
|
Оскаржено ухвал
|
7
|
5
|
5
|
7
|
|
Розглянуто
|
7
|
4
|
5
|
6
|
|
Провадження не відкрито
|
0
|
1
|
0
|
1
|
|
Залишено ухвал без змін
|
3
|
2
|
1
|
3
|
|
Скасовано ухвал
|
4
|
2
|
4
|
3
|
За результатами аналізу постановлених рішень судами вищих інстанцій слід звернути увагу на такі недоліки та помилки, допущені суддями Татарбунарського районного суду при розгляді цивільних справ.
1.Усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок шляхом виселення:
03.02.2014р. рішенням апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.08.2014р. та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову позивачки Ф. до відповідачки К. про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок шляхом виселення відмовлено.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції посилався на норми ст.ст. 321, 391 ЦК України та ст.116,157 ЖК України, виходив з правомірності вимог, оскільки позивачка, як власник житлового будинку, має право користуватись та розпоряджатись своєю власністю на власний розсуд та вимагати усунення перешкод у здійсненні цих прав. Суд, розглядаючи вимоги, заявлені позивачкою, як власницею житлового будинку, не врахував, що виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді справ про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначила, що вимагати у судовому порядку виселення колишніх членів сім’ї власник житлового будинку має право відповідно до вимог ст.157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 цього ж Кодексу, тобто якщо особи, проживаючі разом з власником систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим проживання в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Та виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача без надання іншого житлового приміщення на підставі ст.116 ЖК України, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконкомів та іншими уповноваженими органами, повинен підтверджуватися письмовими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка порушувала ч.1 ст. 116 ЖК України суду не надано, а отже, за відсутністю зазначених обставин, підстав для виселення відповідачки К. зі спірного будинку та застосування судом ст. 391 ЦК України при вирішенні питання щодо виселення на вимогу власника є необґрунтованими.
2.Стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на майно та виселення, стягнення грошей:
а) 26.03.2014р. рішенням апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13.01.2014р. про часткове задоволення вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції частково задовольнив позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнувши заборгованість за кредитом та судовий збір тільки з боржника та задовольнив зустрічні позови поручителів про припинення договорів поруки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначила, що відповідно до ст.553 ЦК України, підписавши договір поруки, поручителі підтвердили, що вони ознайомлені з положенням кредитного договору, цілком розуміють його зміст та згодні виступати поручителями за борговими зобов’язаннями відповідача.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи згідно умов даного договору поруки, строк, після якого припиняється порука ще не закінчився і те, що банком вчасно направлялись претензії-вимоги поручителям щодо забезпечення порукою зобов’язань, колегія суддів не погодилась з рішенням районного суду про задоволення зустрічних позовних вимог про визнання договорів поруки припиненими, тому поручителі мають нести солідарну відповідальність по кредитним зобов’язанням боржника.
б) 15.07.2014р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.04.2014р. за позовом Банку про звернення стягнення на майно та виселення .
По матеріалам справи встановлено, що між Банком та відповідачем С. був укладений договір кредиту та договір іпотеки, предметом якого є квартира, яка належить відповідачеві С. на праві власності. Сума боргу за кредитним договором не була погашена, тому суд задовольнив вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але відмовивши в задоволенні позову Банку про виселення відповідача С., місцевий суд виходив з того, що позивачем, Банком не надано доказів тому, хто зареєстрований, проживає у квартирі, що є предметом іпотеки, тому вважав вимоги позивача передчасними.
Колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що Банк заявив вимоги про виселення лише власника спірної квартири, відповідача С., який відповідно до даних паспорта, копія якого є в матеріалах справи, зареєстрований в спірному приміщенні, що являється предметом іпотеки. Отже, колегія задовольнила вимоги Банку про виселення відповідача С.
в) 28.04.2014р. апеляційним судом Одеської області змінено мотивувальну частину рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.02.2014р. про часткове задоволення позову позивачки А. до відповідачки Б. про стягнення грошей.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, якими він керувався, ухвалюючи рішення, а саме посиланнями на ст.ст.526, 610, 611, 615 ЦК України.
Судом першої інстанції не були прийняті до уваги доводи представника відповідачки відносно того, що договір між сторонами був неукладеним, а отже нікчемним, оскільки з боку позивачки не оцінювалось питання відносно визнання договору укладеним, позовні вимоги стосувались лише грошових коштів сплачених попередньо за намір укласти відповідний договір купівлі-продажу будинку, які вона просила стягнути з відповідачки на її користь.
За обставин, якщо між сторонами договір купівлі-продажу не був укладений, права та обов’язки у спірних правовідносинах мають визначатись відповідно до глави 83 розділу ІІІ книги п’ятої ЦК України, і позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити саме з цих підстав, в зв’язку з чим судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги відповідачки стосовно того, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу вказаного будинку, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, які регулюють зобов’язальні правовідносини.
г) 15.10.2014р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 08.08.2014р., яким задоволено позов громадянина П. до громадянина Б. про стягнення моральної шкоди у сумі 10 000 грн.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення, зазначив, що задовольняючи позов, суд першої інстанції фактично не навів у рішенні мотивів, з яких він прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Колегія суддів погодилася з висновком районного суду про те, що вимоги позивача про спричинення діями відповідача моральної шкоди є обґрунтованими та законними, однак відшкодування не є справедливим та співмірним завданої моральної шкоди. Суд першої інстанції також не врахував при визначеності суми відшкодування те, що відповідач являється пенсіонером, отримує пенсію в розмірі 980 грн. Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
3.Про вселення та визначення порядку користуванням житловим будинком.
20.10.2014р. апеляційним судом Одеської області від 29.05.2013р. змінено мотивувальну частину рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 02.06.2014р. про відмову в позові громадянки Л. до громадянина А. про вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням.
При винесенні рішення про відмову у вселенні громадянки Л. в житловий будинок, суд першої інстанції допустився помилок в частині встановлення обставин справи, їх оцінки та в застосуванні норм матеріального та процесуального права, оскільки на момент розгляду справи набуло чинності інше рішення суду, яким встановлені обставини, що мають преюдиційне значення.
Так, заочним рішенням суду першої інстанції, яке передувало вищезазначеному позову, було усунуто перешкоди громадянину А. в користуванні власністю (спірним житловим будинком) шляхом виселення громадянки Л. з будинку. Дане заочне рішення набрало законної сили після розгляду в апеляційному порядку, так як в касаційному порядку не переглядалось. Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, позовні вимоги про вселення та визначення порядку користування житловим будинком задоволенню не підлягають.
4.Про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
25.11.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.07.2014р., якою залишено без задоволення заяву громадянки К. в розгляді питання про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.
Скасовуючи ухвалу, апеляційний суд вказав, що вищевказана ухвала суду не відповідає вимогам ст.210 ЦПК
Суду першої інстанції при розгляді справи необхідно було звернути увагу на те, що нововиявлені обставини, які мали істотне значення для розгляду справи, існували на час розгляду справи, але не були відомі заявниці. Отже, висновок про те, що заявниця , як особа, що брала участь у справі могла безперешкодно отримати іншу інформацію, або мала підстави сумніватись у достовірності інформації, якою володіла при розгляді справи, є небезумовним та передчасним. Отже, при постановленні ухвали, відповідного мотивування таким обставинам судом не надано і жодного висновку з цього приводу суд не зробив та не навів відповідних мотивів.
5.Відмова у відкритті та повернення позовної заяви
а)30.09.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.12.2014р. про повернення позовної заяви на підставі ст.119 ЦПК України.
Колегія суддів вказала, що, повертаючи позовну заяву суддею не враховано, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати її заявнику.
Даний висновок знайшов своє відображення в п.7 постанови Пленуму ВСУ від 12.09.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».
б)24.03.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 15.01.2014р. про повернення позовної заяви ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі ст.121 ЦПК України.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів зазначила, що суддею не взято до уваги те, що відповідно до ч.3 ст.119 ЦПК України позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання, а наявність фірменного бланку та печатки юридичної особи не є обов’язковою вимогою при подачі позовної заяви. Крім того, судом не було враховано те, що виправлену позовну заяву з зазначенням кола відповідачів позивач надіслав до суду вчасно.
в)27.05.2014р. Одеським апеляційним адміністративним судом скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 29.04.2014р. про відмову у відкритті провадження за адміністративним позовом гр. К до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання незаконними та нечинними рішень.
На думку колегії суддів, при винесенні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі з підстав не можливості вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства, тим самим порушуючи положення КАС України.
6.Зупинення провадження у справі
17.04.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.02.2014р. про зупинення провадження у справі до вирішення іншої цивільної справи.
Зазначено, що необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі, тобто між двома справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв’язок. Як правило, це виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.
Крім того, якщо суд вважає, що справу неможливо було розглядати окремо, то він у відповідності до положень ст.126 ЦПК України мав можливість вирішити питання про об’єднання цих справ.
Отже, ухвала суду про зупинення провадження у справі перешкоджає подальшому руху справи й у відповідності до ч.4 ст.311 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7.Задоволення заяви про забезпечення позову
21.08.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 16.04.2014р. про відмову у задоволенні заяви громадянки М. про забезпечення позову у справі за її заявою про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним.
В обґрунтування незаконності ухвали суду першої інстанції колегією суддів зазначено, що судом першої інстанції порушено порядок, встановлений для його вирішення, відкривши провадження по справі, суддя постановив ухвалу про відмову в забезпеченні позову, в порушення вимог ЦПК України, - одноособово.
8.Розгляд подань відділу Державної виконавчої служби України
06.08.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 01.07.2014р. про задоволення подання ВДВС Татарбунарського РУЮ Одеської області про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту.
Суд апеляційної інстанції, окрім іншого, зазначив, що юридичні санкції у вигляді обмеження у праві виїзду пов’язано лише з наявністю факту ухилення боржника від виконання зобов’язання за рішенням. При цьому суду належить з’ясувати, чи дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов’язання у повному обсязі або частково.
Як видно з матеріалів справи, ані державний виконавець, ані суд не навели у поданні та ухвалі відповідно спосіб ухилення громадянина Б. від виконання зобов’язань, та якими доказами це підтверджується, а виходили лише з факту непогашення боргу.
9.Залишення позовної заяви без розгляду
31.03.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.01.2014р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк»» до громадянина П. про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч.3 ст.207 ЦПК України, якими керувався суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Тобто, для залишення позовної заяви без розгляду з вказаних підстав, необхідно, щоб позивач повторно не з’явився в судове засідання, був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Проте, як свідчать матеріали справи, представник позивача направив на адресу суду заяву про розгляд справи без участі позивача.
Згідно з ч.2 ст.158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
За таких обставин у суду першої інстанції не було правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.
Голова Татарбунарського
районного суду А.П. Чебан
_03_03.png)
