Татарбунарський районний суд Одеської області

29 жовтня 2014, 13:39

Узагальнення судової практики з розгляду цивільних справ за 2013 рік

За період 2013 року на розгляд Татарбунарського районного суду Одеської області надійшло 884 цивільні справи, з яких 765 – в порядку позовного провадження, 109 – окремого та 10 – наказного. Судом закінчено розгляд 783 справ, з яких 671 – в порядку позовного провадження, 104 – окремого та 8 – наказного.

За вказаний період учасниками цивільного процесу оскаржено 59 рішень суду та 19 ухвал (усього – 78).

Дані щодо кількості оскаржених судових рішень, результатів оскарження у розрізі суддів Татарбунарського районного суду Одеської області відображені у нижченаведеній таблиці.

Суддя	Чебан А.П.	Семенюк Л.А.	Сивоконь Т.І.	Тимошенко С.В.
Оскаржено рішень	26	12	14	17
Розглянуто	26	8	12	15
Провадження не відкрито	0	4	2	2
Залишено рішень без змін	15 (58%)	5 (63%)	8 (67%)	8 (53%)
Скасовано рішень	7 (27%)	2 (25%)	1 (8%)	7 (47%)
Змінено рішень	4 (15%)	1 (12%)	3 (25%)	0 (0%)
Оскаржено ухвал	11	5	4	5
Розглянуто	10	4	2	5
Провадження не відкрито	1	1	2	0
Залишено ухвал без змін	5 (50%)	1 (25%)	1 (50%)	3 (60%)
Скасовано ухвал	5 (50%)	3 (75%)	1 (50%)	2 (40%)

За результатами аналізу постановлених рішень судами вищих інстанцій слід звернути увагу на такі недоліки та помилки, допущені суддями Татарбунарського райсуду при розгляді цивільних справ.

1.Визнання договору недійсним

-19.06.2013р. рішенням апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22.03.2013р. та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до громадянина Т., Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання договору на право тимчасового користування землею від 20.11.1998р. відмовлено.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції визнав укладений між сторонами правочин недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР, оскільки, на його думку, було порушено вимоги закону, зокрема, ст.24 ЗК України 1990 р., постанови КМУ №197 від 17.03.1993р. «Про форму договору на право тимчасового користування землею/ в тому числі на умовах оренди», Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю, договорів на право тимчасового користування землею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначила, що суд, вірно встановивши обставини справи, застосував до спірних правовідносин ст.48 ЦК УРСР, яка встановлює недійсність правочину у зв’язку з порушенням вимог закону. Разом з тим, згідно з роз’ясненнями п.5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978р. №3 за правилами ст.48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (ст.ст.45-47, 49-58 ЦК). Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена. У разі визнання угоди недійсною за ст.48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Разом з тим, у розглядуваному випадку закон чинний на момент виникнення спірних правовідносин встановлював інші наслідки, пов’язані з відсутністю реєстрації договору оренди, аніж його недійсність – тобто оспорюваний договір не набув чинності.

-13.11.2013р. рішенням апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 28.01.2013р. про відмову в задоволенні позовних вимог громадянки Є до свого чоловіка громадянина Є., ПАТ «Державний ощадбанк України» про визнання договору іпотеки недійсним.

На думку суду апеляційної інстанції, матеріали справи свідчать про те, що для неповнолітніх дітей позивача та її чоловіка відповідача переданий в іпотеку житловий будинок є єдиним їх житловим приміщенням, вони мають право на користування цим житловим будинком, а, відповідно, отримання письмової згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки з банком є обов’язковим. Відтак, договір іпотеки слід визнати недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.203 та ст.215 ЦК України.

2.Визнання договору дійсним, визнання права власності

-01.11.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.08.2010р. про визнання договору купівлі-продажу складського приміщення дійсним, визнання права власності на складське приміщення.

Суд апеляційної інстанції вказав на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Так, матеріали справи не містять жодного доказу щодо звернення позивачки до відповідача з вимогою нотаріального оформлення договору, ухилення останнього від нотаріального оформлення договору. Тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість визнання договору купівлі-продажу складського приміщення дійсним не відповідає обставинам справи.

-26.02.2013р. апеляційним судом Одеської області змінено мотивувальну частину рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.08.2010р. про задоволення позову громадянки Ч. до орендного підприємства «Татарбунаршляхбуд» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на складське приміщення.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, якими він керувався, ухвалюючи рішення, а саме посиланнями на ст.ст.655, 657, 220 ЦК України, оскільки відносини між сторонами виникли до 01.01.2004р.

Відповідно до п.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України – Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що позивачем ставилося питання про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 13.06.2013р., до зазначених правовідносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року (зокрема, положення ч.2 ст.47 ЦК УРСР).

-05.06.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.04.2012р., яким задоволено позов громадянина П. до громадянина Б. про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. Також скасовано ухвалу суду від 28.01.2013р. про виправлення описки в цьому рішенні.

Скасовуючи рішення, колегія суддів зазначила, що згідно зі ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При цьому відповідно до діючого законодавства норма частини другої ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.

Крім того, судова колегія не погодилась з висновками суду першої інстанції, що при укладенні угоди сторони домовились відносно всіх основних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, а саме договором купівлі-продажу, і відбулося повне виконання договору. Так, матеріали справи не містять жодного доказу сплати позивачем-покупцем будь-яких коштів за придбане майно.

Щодо незаконності ухвали про виправлення описки, судовою колегією зазначено, що фактично судом першої інстанції не було зроблено ніякої описки, яку б слід було виправляти, так як суд розглянув справу за тими вимогами, які були викладені в позовній заяві.

3.Визнання інформації, розповсюдженої в ЗМІ, недостовірною, зобов’язання спростувати поширену інформацію, стягнення моральної шкоди

-11.09.2013р. Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишено в силі рішення апеляційного суду Одеської області від 29.05.2013р., яким скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.03.2013р. про визнання інформації, яка була розповсюджена в друкованому ЗМІ, недостовірною, зобов’язання спростувати поширену інформацію та стягнення моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, є оціночним судженням відповідача, оскільки не містить фактичних даних, а вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору.

-24.02.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 11.12.2013р., яким задоволено позов громадян К. та К. до громадянки С. про стягнення моральної шкоди у зв’язку із розповсюдженням відомостей про неналежність виконання позивачами батьківських обов’язків.

Скасовуючи рішення, апеляційний суд вказав, що відповідно до ст.40 Конституції України громадяни мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суду першої інстанції при розгляді справи необхідно було мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається у зазначені органи із заявою, в якій зазначається та чи інша інформація, яку зазначений орган компетентний перевірити і дати відповідь, проте у ході перевірки вони не знайшли свого підтвердження, дана обставина не може сама по собі бути підставою для притягнення зазначеної особи до цивільно-правової відповідальності, так як у даному випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.40 КУ, а не поширення недостовірної інформації.

-05.11.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 30.07.2013р., яким частково задоволено позов громадянина Ч. до громадянина Я. про стягнення моральної шкоди у зв’язку із поширенням серед громадськості недостовірної інформації.

Скасовуючи рішення колегія суддів зазначила, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст.277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, яка, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедент ній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Тому у діях відповідача відсутній такий склад правопорушення, як поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, яка завдала шкоди відповідним особистим немайновим благам та перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

4.Стягнення надміру виплаченої соціальної допомоги

05.06.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.12.2012р. про задоволення позову УПСЗН Татарбунарської райдержадміністрації до громадянки Л. про стягнення надміру виплаченої допомоги та закрито провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції вказав, що спір щодо стягнення надмірно виплаченої державної допомоги виникає за зверненням суб’єкта владних повноважень /управління праці та соціального захисту населення/ і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю.

5.Визнання права власності на самочинне будівництво

04.03.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано додаткове рішення Татарбунарського районного суду Одеської області, яким визнано право власності громадянина С. на об’єкти самочинного будівництва.

Судом апеляційної інстанції вказано на те, що, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно, суди зобов’язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Матеріали справи не містять даних щодо звернення позивача до органів місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинного будівництва, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання, а тому висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на вищевказані самочинно збудовані об’єкти є хибними.

6.Стягнення аліментів на утримання дитини

-27.02.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 05.12.2013р. про зміну розміру стягнення аліментів.

Апеляційний суд зазначив, що згідно з ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що матеріальне становище позивача значно погіршилося та того, що матеріальне становище відповідача поліпшилося.

Посилання в позовній заяві та в рішенні суду на хворобу дитини не є правовою підставою для зміни встановлених судом аліментів відповідно до вимог ст.192 СК України. При наявності доказів це може бути підставою для застосування вимог ст.185 СК України, якою передбачено зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину. Однак, з такими вимогами позивачка до суду не зверталась.

-10.12.2013р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22.10.2013р., яким частково задоволено вимоги громадянки А. до громадянина А. в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та відмовлено у задоволенні вимог про стягнення додаткових витрат у зв’язку із хворобою дитини та про стягнення витрат на правову допомогу.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення, зазначив, що ч.2 ст.185 СК України передбачено, що розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою (тяжка хвороба або каліцтво), додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.

Колегія суддів дійшла висновку, що неповнолітній син сторін дійсно має ряд хронічних захворювань, а тому потребує медичного обстеження, догляду та лікування, якнайменше до досягнення повноліття. Тому з відповідача на користь позивачки слід стягувати щомісячно додаткові витрати у розмірі 200грн. на лікування дитини до досягнення нею повноліття.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 850грн. є обґрунтованою та також підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

7.Стягнення майнової та моральної шкоди

-17.12.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 09.10.2013р. про відмову у задоволенні позову громадянина З. до комунального підприємства «Водопостачальник» про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції вказав на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що водопровідна мережа по вул. Дімітрова, м. Татарбунари обслуговується КП «Водопостачальник». Підприємство не забезпечило небезпечну експлуатацію водопровідної мережі, яке полягало в тому, що водорозподільний колодязь цієї мережі не був закритий кришкою. Внаслідок цього позивач упав в колодязь та отримав тілесні ушкодження.

Колегія суддів вважає, що на підставі ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1195 ЦК України відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу витрати на лікування, та на підставі ч.1 ст.1167 ЦК України – моральну шкоду.

-05.02.2014р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 11.12.2013р., яким стягнуто на користь громадянина П. з ТОВ «Кедр» моральну шкоду у зв’язку з нещасним випадком на виробництві у розмірі 50000грн.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції при визначенні моральної шкоди не в повній мірі виходив з засад розумності, виваженості і справедливості.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнав позивач у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також виходячи з постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір моральної шкоди слід зменшити до 20000грн.

8.Визнання свідоцтва про право власності недійсним

02.12.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19.09.2013р., яким Київському міжобласному спеціалізованому ремонтно-налагоджувальному акціонерному товариству відмовлено за спливом позовної давності у позові до Лиманської сільради Татарбунарського району Одеської області, громадянина С., реєстраційної служби Татарбунарського РУЮ Одеської області про визнання свідоцтва про право власності на дачний будинок від 22.07.1998р. недійсним.

Судова колегія зазначила, що висновки суду про те, що позивачу стало відомо про право власності громадянина С. на дачний будинок та про наявність на території бази відпочинку позивача нерухомого майна громадянина С. раніше, ніж вказано у позові, ґрунтуються на припущеннях. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач довідався чи міг довідатися про оспорюване свідоцтво про право власності на будинок раніше, ніж він зазначив у позові (2011 рік).

Відтак, підстав для застосування позовної давності в порядку ст.ст.257, 261 ЦК України у суду першої інстанції не було.

9.Усунення перешкод у користуванні власністю, витребування майна з чужого незаконного володіння

-23.05.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.02.2013р., яким відмовлено у задоволенні позову прокурора про усунення перешкод у користуванні власністю; визнано мирову угоду, укладену між громадянкою К. та Рибалською сільською радою Татарбунарського району Одеської області про оплатну передачу громадянці К. у власність нежитлового приміщення та закрито провадження у справі; визнано за громадянкою К. право власності на нежитлове приміщення.

Колегія суддів зазначила, що сам факт внесення відповідачем К. на рахунок сільської ради певної суми не свідчить про укладення між державним підприємством та фізичною особою договору купівлі-продажу нерухомого майна. Матеріали справи не містять доказів правомірності придбання спірної будівлі у приватну власність, так само не містять докази надання відповідачам права володіння, користування та розпорядження спірною нежитловою будівлею.

Таким чином, доводи прокурора про те, що Рибальська сільрада безпідставно здійснила відчуження нежитлової будівлі дитячого садка фізичним особам відповідачам, є вірними.

Крім того, зазначено, що суд, в порушення ст.ст.175, 205, 208 ЦПК України ухвалив у справі рішення, яким одночасно відмовив у задоволенні позову по суті та закрив провадження у справі, що є неприпустимим.

-13.09.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 27.05.2013р., яким відмовлено у позові громадянина Г. до сільськогосподарського ЗАТ «Струмок» про витребування з незаконного володіння автомобіля.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що громадянин Г. є власником автомобіля, проте право звернутись з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу отримав з моменту звільнення з роботи у СЗАТ «Струмок» (з 02.07.2008р.). Проте позивач звернувся до суду з позовом тільки у червні 2012р., тобто після спливу строку позовної давності.

Судова колегія не погодилась з таким висновком суду першої інстанції, оскільки спірний автомобіль є власністю позивача з 1997 року, його право власності не оспорено, він використовував автотранспортний засіб на власний розсуд, даючи можливість відповідачу використовувати його для потреб підприємства, зберігав його зі згоди підприємства на його території. У зв’язку з проведенням в СЗАТ «Струмок» реорганізації громадянин Г. звернувся з письмовою заявою до голови ліквідаційної комісії відповідача, в якій просив повернути йому транспортний засіб, але 22.05.2012р. отримав відмову.

З урахуванням ч.1 ст.261 ЦК України, ст.69 ЦПК України початком перебігу строку позовної давності є наступний за датою отримання відмови у поверненні ТЗ день – тобто 23.05.2012р. Таким чином підстав вважати, що громадянин Г. пропустив строк звернення до суду немає.

10.Звернення стягнення на предмет іпотеки

15.05.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 29.11.2013р., яким задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до громадянина Г. про звернення стягнення на жилий будинок та виселено громадянина Г., третю особу громадянку Г. та їх сина громадянина Г. з будинку, в якому вони зареєстровані та проживають.

Вказано, що, задовольняючи вимоги суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, не залучивши до справи у якості відповідачів осіб, які проживають у спірному будинку, які у справі були залучені у якості третіх осіб – громадянка Г. та син Г., та виселив їх. Таким чином, права вказаних осіб було порушено.

Крім того, позивачем було порушено порядок виконання договору та Закону України «Про іпотеку» щодо сповіщення відповідача Г. (майнового поручителя громадянина В.) про добровільне виконання договору. Такий лист було направлено громадянину В., в матеріалах справи відсутній аналогічний лист на ім’я майнового поручителя громадянина Г.

11.Стягнення пені

20.08.2013р. рішенням апеляційного суду Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.02.2013р. про стягнення заборгованості за договором про надання послуг безпровідного доступу до мережі інтернет в сумі 107грн.29коп. та про стягнення передбаченої додатковою угодою пені в сумі 1373 грн.40 коп.

Колегія суддів, зокрема, зазначила, що в частині стягнення пені рішення суду підлягає зміні на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Оскільки розмір пені (1373,40грн.) значно перевищує розмір збитків (107,29грн.), тому колегія суддів вважає можливим зменшити розмір пені до 350грн., а загальна сума стягнення підлягає зменшенню до 457,29грн.(107,29+350).

12.Припинення стягнення аліментів

05.12.2013р. рішенням апеляційного суду Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.01.2013р. в частині визначення дати припинення стягнення аліментів на утримання дитини.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно встановлено, що, оскільки неповнолітній К. фактично перебуває на утриманні батька, то у матері дитини припиняється право на отримання аліментів на сина. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що в частині визначення дати припинення стягнення аліментів з матері на утримання сина рішення суду слід скасувати, визначивши дату звернення батька до суду з позовом про стягнення аліментів, а не за дати переходу дитини на утримання батька.

13.Розподіл судового збору

09.04.2013р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13.02.2013р., яким позовну заяву громадянки М. задоволено частково та стягнуто з громадянина М. 1492грн.65коп., а також судовий збір у сумі 107грн.30коп.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки судового збору в сумі 107грн.30коп., судом не було враховано, що відповідач є інвалідом ІІ групи, а тому у відповідності до ст.4 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

У зв’язку з цим, судова колегія дійшла висновку про необхідність виключення з резолютивної частини рішення абзац третій про стягнення з відповідача М. на користь позивачки М. судового збору в розмірі 107грн.30коп.

14.Визнання свідоцтв про право власності на спадщину недійсними, визнання права власності, поділ сумісного майна подружжя

21.01.2013р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22.10.2012р., яким частково задоволені позовні вимоги громадянина Р. до громадянки Р. про визнання свідоцтв про право власності на спадок частково недійсними, визнання права власності на частину будинку та поділ сумісного майна подружжя.

Суд першої інстанції стягнув з відповідачки на користь позивача 200грн. різниці часток, тоді як різниця між вартістю майна складає 500грн., тобто він повинен був стягнути з відповідачки на користь позивача не 200грн., а 250 грн.

15.Відшкодування витрат за період навчання

26.06.2013р. апеляційним судом Одеської області змінено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 08.05.2013р., яким задоволено позов Одеського державного університету внутрішніх справ до громадянина Ф. про відшкодування витрат за період навчання у розмірі 44693грн.48коп.

Змінюючи рішення, судова колегія дійшла висновку, що стягнута сума підлягає зменшенню на суму вартості утримання відповідача за перший рік навчання в університеті – на 7751грн.25коп., тобто стягненню підлягає 36842грн.23коп. (44693,48-7751,25).

16.Відшкодування витрат за період навчання

17.Задоволення заяви про забезпечення позову

22.01.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.11.2013р. про задоволення заяви громадянки М. про забезпечення позову у справі за її заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

В обґрунтування незаконності ухвали суду першої інстанції зазначено, що судом розглядався не позов, а заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Спірні правовідносини за заявленим позовом судом вирішено у повному обсязі, рішення суду оскаржувалося у апеляційному та касаційному порядку, залишено в силі та підлягає виконанню.

Оскаржуваною ухвалою суд фактично зупинив виконання рішення суду, яке набрало законної сили, що є недопустимим та заборонено п.2 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

18.Залишення позовних заяв без розгляду

-25.11.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.08.2013р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ТОВ «Кей-Колект» до громадянина П. про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України, якими керувався суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Тобто, для залишення позовної заяви без розгляду з вказаних підстав, необхідно, щоб позивач повторно не з’явився в судове засідання, був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Проте, як свідчать матеріали справи, представник позивача направив на адресу суду заяву про розгляд справи без участі позивача.

Згідно з ч.2 ст.158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

За таких обставин у суду першої інстанції не було правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.

-07.11.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 17.06.2013р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом громадянина З. до громадянки Г. про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проживає у Харкові, його діяльність як ФОП припинена, він перебуває на обліку як безробітний у Харківському МЦЗ.

При викладених обставинах, колегія вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав ні для задоволення клопотання відповідача про обов’язкову явку позивача в судове засідання, ні взагалі про залишення його позову без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.

19.Розгляд подань відділу Державної виконавчої служби України

-20.11.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 18.09.2013р. про задоволення подання ВДВС Татарбунарського РУЮ Одеської області про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту.

Суд апеляційної інстанції, окрім іншого, зазначив, що юридичні санкції у вигляді обмеження у праві виїзду пов’язано лише з наявністю факту ухилення боржника від виконання зобов’язання за рішенням. При цьому суду належить з’ясувати, чи дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов’язання у повному обсязі або частково.

Як видно з матеріалів справи, ані державний виконавець, ані суд не навели у поданні та ухвалі відповідно спосіб ухилення громадянина Б. від виконання зобов’язань, та якими доказами це підтверджується, а виходили лише з факту непогашення боргу.

-29.08.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду від 25.05.2011р. про затвердження мирової угоди між громадянами Д. та К., за умовами якої громадянин Д. в рахунок боргу передає громадянину К. об’єкти нерухомості по вул.Степова, 3, м.Татарбунари, а останній приймає у власність це майно.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції вирішені питання про права та обов’язки арбітражного керуючого-ліквідатора в інтересах орендного підприємства «Татарбунарагрошляхбуд» (за ним зареєстровано право власності на майновий комплекс по вул.Степова, 3, м.Татарбунари), який не був залучений до участі у справі.

20.Відмова у відкритті провадження у справі

20.03.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 13.12.2012р., якою громадянці І. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом до Вишнівської сільради Татарбунарського району за позовом про визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку з роз’ясненням, що розгляд таких справ відноситься до юрисдикції господарських судів.

Суд апеляційної інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні дані з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України про те, що позивач є фізичною особою-підприємцем.

При встановлених обставинах суд першої інстанції передчасно дійшов висновку, що позивачка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набула статусу суб’єкта підприємницької діяльності та спірне нерухоме майно використовує для здійснення підприємницької діяльності.

21.Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви

04.03.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 28.12.2012р. про повернення позовної заяви на підставі ст.121 ЦПК України.

Колегія суддів вказала, що, повертаючи позовну заяву суддею не враховано, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати її заявнику.

Даний висновок знайшов своє відображення в п.7 постанови Пленуму ВСУ від 12.09.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».

22.Відстрочка у виконанні рішення

16.01.2014р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.08.2013р. про відстрочку строком на 12 місяців виконання рішення суду.

Судом апеляційної інстанції вказано, що матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст.373 ЦПК України, після отримання заяви громадянина Д. про відстрочку виконання рішення суду, позивача, третіх осіб про час, місце розгляду справи не повідомив та питання про розстрочку виконання рішення суду розглянув у відсутність сторін, що підтверджується довідкою.

23.Зупинення провадження у справі

11.04.2013р. апеляційним судом Одеської області скасовано ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.02.2013р. про зупинення провадження у справі до вирішення іншої цивільної справи.

Зазначено, що необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі, тобто між двома справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв’язок. Як правило, це виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання про зупинення провадження у справі заявлено усно та не доведено, що на розгляді апеляційного суду знаходиться інша цивільна справа, у якій можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, тому суд зупинив провадження у справі передчасно.

Отже, ухвала суду про зупинення провадження у справі перешкоджає подальшому руху справи й у відповідності до ч.4 ст.311 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Голова суду А.П. Чебан
Узагальнення судової практики з розгляду кримінальних справ у 2013 році

Татарбунарським районним судом Одеської області протягом 2013 року розглянуто 18 кримінальних справ за правилами КПК 1960 року з постановленням 11 вироків та 168 кримінальних проваджень за правилами КПК з винесенням 145 вироків.

42% розглянутих кримінальних справ та проваджень стосувалися злочинів проти власності (у переважній більшості випадків крадіжок), 16% - злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, 15% - злочинів проти життя та здоров’я особи, 6% - злочинів проти громадської безпеки руху, 5% - злочинів проти довкілля, 4% - злочинів проти правосуддя, решта – інших злочинів.

За вказаний період учасниками кримінальних проваджень оскаржено 9 рішень суду у кримінальних справах.

Суддя	Чебан А.П.	Семенюк Л.А.	Сивоконь Т.І.	Тимошенко С.В.
Оскаржено рішень	1	3	2	4
Залишено рішень без змін	0	2 (67%)	1 (50%)	0
Скасовано рішень	1 (100%)	0	0	3 (75%)
Змінено рішень	0	1 (33%)	1 (50%)	1 (25%)

Аналіз призначених суддями покарань свідчить про те, що у половині випадків застосовано інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням (86 звільнень зі 173 призначених покарань). 41 особі призначено покарання у вигляді штрафів на загальну суму 47600грн., що складає 23% від загальної кількості призначених покарань, 18 осіб позбавлено волі на певний строк (10% від кількості покарань), громадські роботи призначено 17 особам (10%), арешт – 10 особам (6%), в одному випадку особі обмежено волю (0,6%). У якості додаткового покарання двічі застосовано конфіскацію майна.

Слід зазначити, що у переважній більшості випадків судові вироки належно виконуються. Так, зі 156 вироків, постановлених у 2013 році, виконано 147, що складає 94% від загальної кількості вироків. У решті 9 кримінальних провадженнях судами призначено покарання у вигляді штрафів, які залишилися не сплаченими засудженими особами.

До основної причини невиконання покарання у вигляді штрафу слід віднести наявність колізій у кримінально-виконавчому, кримінально-процесуальному законодавстві та Законі України «Про виконавче провадження», що об’єктивно унеможливлює забезпечення своєчасної сплати особами штрафів або зміну покарання на більш суворе за власною ініціативою суду.

На наявності таких колізій наголошено, зокрема, у роз’ясненні Судової палати у кримінальних справах ВССУ з приводу питань, які виникають при виконанні судових рішень у кримінальних справах, зокрема про стягнення штрафу від 01.07.2011 р.

Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, проаналізувавши норми КК, КПК, КВК та Закону України «Про виконавче провадження», дійшов висновку про те, що по-перше, місцеві суди не є органами, які повинні самостійно виконувати свої вироки в частині покарання у виді штрафу, оскільки це суперечить загальним принципам здійснення правосуддя в України. По-друге, висловив позицію, що органи Державної виконавчої служби, які зобов’язані виконувати ухвали та постанови судів у кримінальних справах, у тому числі й у частині примусового стягнення штрафу, уповноважені звертатися до суду про зміну порядку і способу виконання рішення суду (заміну штрафу іншим видом покарання).

При цьому суд касаційної інстанції визнав, що наявні колізії законодавства необхідно врегулювати на законодавчому рівні, оскільки діючі редакції КК, КВК та ЗУ «Про виконавче провадження» не сприяють поліпшенню ситуації щодо примусового виконання рішень судів та не врегульовують процедуру виконавчого провадження.

Зважаючи на викладене, вбачається доцільним копії постановлених вироків суду, якими призначено покарання у вигляді штрафів, направляти у встановленому законом порядку до органів ДВС. У разі отримання відмов останніх від відкриття виконавчого провадження, узагальнювати висловлені причини таких відмов, та доводити відповідну інформацію до ВССУ через апеляційний суд Одеської області з метою прискорення процесу законодавчого врегулювання ситуації, що склалася.

Голова суду А.П. Чебан

Узагальнення судової практики з розгляду справ про адміністративні правопорушення у 2013 році

Татарбунарським районним судом Одеської області протягом 2013 року розглянуто 1733 справи про адміністративні правопорушення відносно 1739 осіб. За результатами їх розгляду на 1605 осіб накладено адміністративні стягнення, до 64 неповнолітніх осіб застосовано заходи впливу, передбачені ст.24-1 КУпАП, у 70 випадках прийнято рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення.

У переважній більшості випадків суддями Татарбунарського райсуду у якості адміністративного стягнення відносно правопорушників обирався штраф. Так, за вказаний період штраф накладено на 1212 осіб, що у відсотковому значенні складає 75,5%. Крім того, 182 особам призначено громадські роботи (11,3%) та до 140 порушників застосовано адміністративний арешт (8,7%). Решта адміністративних стягнень складали попередження (59 попереджень – 3,7%) та позбавлення спеціального права (12 випадків –0,7%). У якості додаткових адміністративних стягнень суддями обиралася лише конфіскація предметів, грошей відносно 359 осіб.

Протягом періоду, що розглядається, оскаржено лише 4 постанови суддів райсуду, що є незначною кількістю у порівнянні з усіма прийнятими постановами у справах про адміністративні правопорушення.

Дані щодо результатів оскарження постанов у розрізі суддів Татарбунарського районного суду Одеської області відображені у нижченаведеній таблиці.

Суддя	Чебан А.П.	Семенюк Л.А.	Сивоконь Т.І.	Тимошенко С.В.
Оскаржено постанов	1	1	0	2
Залишено рішень без змін	0	1 (100%)	0	0
Скасовано рішень	1 (100%)	0	0	0
Змінено рішень	0	0	0	1 (50%)
Не відкрито провадження	0	0	0	1 (50%)

Слід зазначити, що у переважній більшості випадків постанови про адміністративні стягнення у вигляді попереджень, позбавлення спеціального права, громадські роботи та адміністративний арешт належно виконуються. В окремих випадках невиконання правопорушниками стягнень у вигляді громадських робіт призводило до необхідності зміни стягнення на адміністративний арешт. Так, протягом 2013 року на розгляд суду надійшло 24 справи у порядку виконання постанов про накладення стягнення у вигляді громадських робіт, з яких у 14 справах стягнення змінено на адміністративний арешт.

Проблемним залишається питання виконання постанов суддів про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Зокрема, з призначеної суми штрафу у розмірі 315767 грн. правопорушниками добровільно сплачено лише 106491грн., що складає лише 33,7%. У зв’язку із ухиленням осіб від добровільної сплати штрафу судом у 2013 році направлено 839 постанов до органу Державної виконавчої служби щодо його примусового стягнення на суму 244895 грн.

Враховуючи тривалість процедури виконавчого провадження, встановити точну кількість виконаних та не виконаних органами ДВС постанов Татарбунарського райсуду про накладення штрафу не вбачається можливим. При цьому, з аналізу постанов органів ДВС про неможливість стягнення штрафу можна дійти висновку про те, що основними причинами невиконання судових рішень є відсутність у правопорушників будь-якого рухомого та нерухомого майна, а також неможливість з’ясування місця проживання боржника.

Необхідно звернути увагу на те, що в окремих випадках органи ДВС повертають виконавчий документ без відкриття виконавчого провадження з підстави неможливості його виконання у зв’язку із відсутністю даних щодо ідентифікаційного номеру боржника (ст.18 Закону України «Про виконавче провадження). З огляду на зазначене вбачається доцільним пропонувати посадовим особам, що складають протоколи про адміністративні правопорушення, зазначати такі відомості, оскільки вони необхідні для вирішення справи, а також самостійно вживати заходи щодо отримання такої інформації з органів державної податкової служби.