ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ЗБІР ТРОФЕЇВ ТА ПОЧИНАЄТЬСЯ МАРОДЕРСТВО?

Історія війн свідчить про цілком нормальне сприйняття суспільством такого явища, як захоплення воїнами військових трофеїв (зброї та майна ворога). Водночас, існує поняття мародерства, за яке встановлена кримінальна відповідальність. Де пролягає межа – спробуємо пояснити.

Викрадення на полі бою

Війна в Україні загострила суспільне неприйняття намірів отримати вигоду від горя інших, що є природнім. Багато хто закликає карати мародерів «за законами воєнного часу». При цьому, мародерами називають тих, хто викрадає майно з приватних квартир, господарі яких були вимушені їх покинути, хто продає гуманітарну допомогу, підвищує ціни на продукти в магазинах або на оренду квартир, хто вилучає транспортні засоби без підстав, тощо.

Але поняття мародерства не є виключно моральною категорією, і його загальноприйняте в суспільстві тлумачення як будь-якого корисливого злочину під час війни не є коректним. Бо це поняття визначено у національному праві, а також регламентовано нормами Міжнародного гуманітарного права.

Відповідно до статті 432 Кримінального кодексу України, мародерством є викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених. При цьому не будь-яка особа, яка вкрала на полі бою речі є мародером.

Оскільки мародерство є воєнним злочином, то вчинити мародерство можуть лише особи, які беруть участь у військових діях, якщо ж майном заволодіває цивільна особа, то вона має нести відповідальність за вчинення іншого злочину, наприклад крадіжка чи грабіж.

Ще однією ознакою мародерства, як можна зрозуміти з визначення, є викрадення речей, що знаходяться при вбитих та поранених. Тобто, проникнення до залишених квартир і викрадення речей, чи заволодіння покинутим на автостоянці авто не буде вважатися мародерством, а вказуватиме на вчинення інших злочинів (крадіжка з проникненням в житло, чи незаконне заволодіння транспортним засобом, перевищення повноважень військовослужбовцем, тощо).

Хоча цивільні особи і не можуть нести відповідальність за мародерство, проте законом передбачено, що вчинення злочину в період воєнного стану є обтяжуючою обставиною, тобто особа, яка вчинила такий злочин, отримає більш суворе покарання, аніж у мирний час.

У власність держави

Водночас мародерством, як правило, вважається отримання лише  особистих речей загиблих та поранених (дорогоцінностей, годинників, грошей, особистих приватних речей, тощо), а інші речі можуть вважатися трофеєм війни.

Поняття «військовий трофей» визначено нормами міжнародного права, які визнані в Україні і воно визначає, що трофеєм є захоплене у противника озброєння, військова техніка та інше військове майно (в тому числі обмундирування та медикаменти), яке може використовуватися стороною, що їх захопила, тобто військовими, і воно є власністю держави, а не конкретного військовослужбовця.

В окремих країнах, щоправда, дозволено отримання «військових сувенірів», але такими «сувенірами» є, як правило, нецінне військове майно, здобуте в результаті бою, наприклад ніж чи прапор, і порядок його отримання суворо регламентований.

Отже, захоплення засобів та знарядь для ведення війни не буде вважатися мародерством. Однак, якщо воно здійснено не військовими, а цивільними, то вони можуть нести за це відповідальність, про яку зазначалось вище.

***

Підсумовуючи наведений аналіз слід зазначити, що не усі аморальні та злочинні дії є мародерством, проте кожен злочинець, який захотів збагатитися за рахунок чужого горя має бути покараний за законом.

Війна є мірилом суспільства і поглиблює ті людські якості, які присутні у людині: злодії стають більш жадібними до наживи і не цураються забирати речі у людей, які і так втратили майже усе, а ті, хто звик вимагати посадок, готові вбивати без суду, незважаючи на закон.

Проте, можливо, варто подумати чи не призведе жага розправи до жорстокості та беззаконня в майбутньому, у якому будуть рости молоді українці, і чи не стане суспільство заручником своїх же вимог щодо беззаконня після Перемоги.

Джерело