Позов про визнання інформації недостовірною не можна використовувати для спростування статусу підозрюваного – КЦС ВС

Позивач просив суд визнати поширену на вебсайті Національного антикорупційного бюро України інформацію щодо нього як підозрюваного у кримінальному провадженні такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, а також  зобов’язати відповідача вилучити її із сайту.

Вимоги обґрунтовані тим, що ця інформація недостовірна, оскільки позивача не повідомлено про підозру у визначений законом спосіб.

Місцевий суд задовольнив зазначені позовні вимоги, а суд апеляційної інстанції попереднє рішення скасував та відмовив у позові.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення місцевого та апеляційного судів і закрив провадження у справі, навівши таке обґрунтування.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Тлумачення частин 1, 2  ст. 2, ч. 1 ст. 11 ЦПК України свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації) не повинен використовуватися учасниками не для захисту цивільних прав та інтересів, а для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного у кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.

У справі, що переглядалася:

• позов пред’явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні, і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача;
• суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою;
• суди не звернули уваги, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.

Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18 (провадження № 61-14643св19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/93217601.

ВЕРХОВНИЙ СУД